Не знаю я як жити в цьому світі,
У світі повному нещастя і розлук,
У світі тому де тобі щомиті
Розчарування завдає нестерпних мук.
Я не говорю навіть про кохання,
Воно саме собою вже страждання,
Воно тебе на крилах спершу підіймає,
А потім з висоти тебе кидає.
І люди всі тебе не розуміють,
Все нездійсненне в тебе вимагають
Й, нажаль, ніколи не допомагають.
Одне лиш радує в житті оцьому
Це друзі справжні, не знайомі,
Не ті що друзями лише зовуться
Й в біді твоїй від тебе відвернуться,
А ті що завжди будуть із тобою,
Тебе не лишать сам на сам з бідою,
Лиш ті що вислухати тебе зможуть
Й порадою своєю допоможуть.
Нажаль багато їх в мене немає,
Але мені і цього, правда, вистачає.