Напоєна сонцем як жовта диня ще не забута вранішня туга́ сльоза розтала мов росина на білім контурі бедра
ще не розтерті поцілунки гріховний слід на тіла полотні твої слова – данайців подарунки троянський кінь дарований мені
і ти сама – троянський вітер сліпа як Бог, німа мов Ідол твоє тепло розгубить світер від жару допоможе «панадол»
і ти сама – із жовтим німбом сліпа як…, німа мов… слова утратиш в пантомімах і ти сама живеш немов…
напоєна сонцем як жовта диня давно забута вранішня туга́ і лиш сльоза немов росина тремтить на контурі бедра.
|